кострубаті слова не заслуговують на народження. і звуки вимови їхнього шепоту. тільки тоді я починаю день, коли вночі напівдрімота витягла зсередини всі надірвані шматочки божевілля. видрала товстими щипцями, не задівши жодної із артерій. на ранок часом спрацьовує пам’ять.. добре, що термін придатності надто короткий. до вечора спогади псуються і тоді варто розчинити навстіж вікно, щоб до кімнати залетів ще світанковий морозний вітер і вимів усі ті турбуючі купки думок, що зрослися у твердий згусток замовчаного. тільки б не розворушив.. просто вимів у напівтиші і лишив за собою право на кілька років повертати ті спомини разом із запахами чорничного морозива чи жасмину. в кого як.. тільки я, мабуть, ніколи не куштувала того чорничного морозива, а ясминовим ароматом задихаюсь щоранку, готуючи зелений чай. я таки щось наплутала, а виплутати ніяк не виходить.

13.11.09

хтивий біль у правій скроні. пакетований зелений чай, що пахне мелісою замість риби, у скляній кружці з маками. колись я була вибагливішою до свого незмінно ранково-вечірнього зеленого чаю.. тільки розсипний, тільки з ароматним шлейфом різноманітних квітів, тільки за всіма правилами заварювання, яких нині вже, мабуть, й не пригадаю.. Ірвінг, Чехов, Сняданко.. по черзі вожу з собою в маршрутках. та не читаю, щоб не псувати зір. періодично гортаю сторінки. переглядаю перших кілька знову і знову.. і не можу нічого підібрати під настрій. не читається. готую. сирний суп, слойки з вишнями, солянку, гарбузову шарлотку, піна коладу.. готую. бо з англійською в’язкою так і не розібралась. фіксую перепади настрою. зависокі і зарізкі. але що ж поробиш.. міжсезоння.

не сплю до четвертої ранку.

14.11.09

щось про кохання

щось про затяжні зимові депресії

щось про алкогольний ступор

щось про вимкнені телефони

щось про тебе (с)

це час їхніх революцій. і дзвінків до абонентів поза зоною. незапалені сірники. дзеркала. перукарі. сотні вимушених вибачень і напівуявна тиша. щось із алкоголю. не надто міцне як для нього. з кавовим присмаком. легкий коньяк? бурштинові очі. прокурені ночі. *неочень. сын или дочка. точка.*

да просто осінь. в чужих теплих долонях дихають гарячі слова на зиму. кераміка білих відтінків. і чисті зізнання. охайні. кружляють дороги. по колу. по ромбу. трикутнику. досить. кружляють дороги.

не стачає повітря ранком. і мух. прокидаєшся за будильником. щоб не спати.

звички мають свій смак. буденний. це як тепле молоко на ніч. або холодне. кому як смакує.

можна сидіти на лавці під парасолею, так щоб дощ торкався лише оголених ніжок, вдивлятись у *зграйки* пожовклого листя на зеленавій траві і за звичкою бажати знімкувати се. або забувати купувати морозиво. за звичкою. чи ненавидіти чорний чай. все так само за звичкою. коли вже не пам’ятаєш навіть його смаку, проте чітко переконаний, що ти його таки ненавидиш. це просто. не любити щось за звичкою. так само як писати малими літерами. немов на великі не стачить грифелю. а ще за звичкою приймати душ. щоб пахнути кавою.

і звичка вилазити на бабусин погріб. звичка родом з дитинства. щоб бачити небо. і поле.

заварювати м’ятний чай.. мене ніхто ніколи не вчив, як вірно його заварювати- заливати м’яту окропом чи холодною водою. чи може запарювати прямо в горнятку. липень.

все же иногда заканчиваются ритмы. ритмы и пластика. стеклянные бусины падают на пол с огромнейшим грохотом и в твоих ушах раздается эхо такой силы, что волей-неволей прячешь голову в ладони. а если ко всему этому добавить аромат красного сладчайшего вина, то, возможно, все не так уж и паскудно, как первоначально могло показаться соседу этажом ниже, по потолку которого бились стеклянные бусины. вот и точка. медленная, но вовсе не плавная. мы не умеем так. сентябрь.

і бурштинове сонце. на дотик. на смак.

він дрібнитиме руцями ніжно кришталь

аби солодко кров пульсувала навзнак.

ми ще дихаєм трохи, mon petite Monreal.

вчера я спала на чужой кровати под чужим именем. писала левой рукой записки соседу.

молоко з медом і теплі капці.

це місто брудне. анітрохи не осіннє, не пожовкле й не затишне. воно пахне тишею автівок, трохи фарбованими в червоне лавками на Дорогожичах і чужими коханцями.

я безнадійна. пишу листи. не купую конвертів. промінюю медове молоко на яблуневий сік. забуваю пити мікстуру від кашлю. жовтень.

легше. коли 36,4 замість 39,2. тільки все ще солоно. безалкогольно. і боляче в грудях. і прохолодно в долоні. і осінь минає. а в мене ані часу, ані натхнення. паскудно це, знаєш. паскудно.

а могло би скластись інакше. чуже місто. нічне вино у номері. обвітрені цілунки. і шарф.

а може просто жбурляння листя з даху багатоповерхівки. кава. плед. дорогі люди.

чи море. терпке і солоне. пісок і коньяк прямо з пляшки. вітер. *воздушный*.

не склалось.

15.10.09

захлинатись підігрітим повітрям. це як тепле молоко на ніч. з присмаком кориці. чи чужого щастя. коли боляче від самих лиш дотиків. і просторо. зовсім не порожно. просторо. і далі море вина і нічних розмов. про погоду 5-го вересня чи.. про погоду. м’які ковдри часом кусаються ворсинками за вуха. якщо накриватись з головою. і можна було б зовсім не хворіти. думати про Інших. стрічати ніч не наодинці. умовний спосіб. з чужими займенниками. і соломинками в кока-колівських пляшках. холодні згустки повітря обпікають шкіру. 37,6. це добре. це краще за 38,1. парацетамол.

13.08.09

спустошення. легко-летке. повільно-ванільне. і почерки різняться. як завше. мовчать. тримай мене міцніше аби не..

все анітрохи не розмірено. до крайнощів. я знаю. спочатку забагато, потім відсутньо. і тоді, здавалось би, засвітло, а тепер хто би увімкнув ту кляту електроенергію. бо воно так напівсвідомо. є сорочк’и. вірніше, одна. жовта. а шарфів немає. безглуздо було б якось в’язати на шию шарфа серед літа. а мені от завше кортіло. бо осінь. бо пустки розкидані по кишеням твого пальто. і скоро. тягнеться карамеллю час. застигає. і можна вже назбирувати по сусідам чужі чорно-білі знімки. до брунатної пошарпаної валізи. ховати спокій і коньяк. можна.

сьогодні літо живе думками про осінь і липовий цвіт. а ще листками в клітинку. нафтою. і пігулками. тролейбусами в депо. жовтими трояндами. молоком. фарбованими віями. обпеченими подушечками пальців. кав’ярнями чужого міста. і густосинім небом. холодним на дотик. я вчусь не чекати на неї. додавати мед до чаю. бути поза зоною. реставрувати (ся). і смішно. бо в долонях шматковане світло. крихке. тільки тепер якось б'айдуже. якось не по-моєму.

солодко і терпко. я забуваю додавати ваніль до цукрованої кави. міцна кава- це майже те саме, що й обійми на прощання. останні на *сьогодні*. дужі. а потім відчуваєш післясмак на шкірі. дотики, що ніжно в’їдаються в плечі та шию. дотики. дотики, що ніжно в’їдаються.

смак цитрусів змінюється м’ятними долонями, що всотують терпкість крізь кружку і вечір. а тоді злива. щоб без заходів сонця. з пледом і відлунням грому у вухах. пошепки. крізь дистанції. їсти абрикоси і чорницю. пити червоне напівсолодке і каву. вдихати тютюн зі смаком капучіно.. вночі. біля озера. гріючись жаром палаючого вогнища. і Чиїмось рідним голосом. крізь дроти.

долівка, що відлунює затишком і теплом. у скронях пульсує біль. впереміж зі спекою і гарячою кавою. а далі.. обпікання вуст і пальців. немов минуло 2 роки і рани вже не кровоточать. тільки коли дотикаєшся солонавої морської води, то шкіра ледь чутно пощіпує. майже приємно. проте до води більше не тягне. аби не наврочити. безвітряно якось. занадто.

ковток за ковтком. вбирати ранки. всотувати шкірою ледь зволожених долонь запахи неба. крізь віття дерев. і кватирки на вікнах. бруківка розливається спекою і бажанням снити між коліями різних вокзальних станцій. прозоро. коли до наступного кроку лишається всього кілька хвилин, то відчуваєш смак вагань. і бажань.

там квітнуть соняхи. там цілі поля квітнучих соняхів. і хочеться занурюватись, не затримуючи кисень. захлинатись.

літо- це лише акустика твоїх пальців (с)

из твоей чашки пить чай,
курить и молчать в окно.
весна, за окном темно.
французят нос сквозняки.
твоими глазами любить.
по ладоням стихи тайком.
не сдержавшись, тебе прошептать:
"еще" (c).

одного дня ми таки сядемо до автомобіля і здійснимо мою мрію. ха. от ти чуєш мене? мрія то моя, а здійснюватимем ми її разом. я просто заражу тебе нею.  захоплю хворобливим запаленням. і ти також зажадаєш її здійснити. це буде всього-навсього автомобільна мандрівка Україною. хоча можна було б і світом. але з тим більше мороки. давай-но лишимо світ на *завтра*. головне запастись апельсинами і шоколадом. спинятимемось біля закинутих будівель і купуватимем яблука на узбіччі московської траси. а ще помідори. бо знаєш, інколи так прикортить тих жовтих помідорів. тобі прикортить. а ще ми обов’язково заїдемо до моря. ночуватимем просто неба. я перед тим скуплю в місцевому аптечному кіоску усе від *комах, гризунів etc.*. ну от. а ще будуть пшеничні поля. з волошками. і маками. де-не-де. і ми обов’язково поїдемо до карпат. і в придорожніх кав’ярнях питимемо цукровану каву з чорничним пирогом. я знімкуватиму, знімкуватиму.. а ще кричатиму *свобода* або *я щаслива*, як я то люблю.. коли немов ти кричиш, надриваючи горло, знаєш, що тебе ніхто не почує тут, серед самотнього поля, але відчуваєш, що тебе розуміють. бо хтось кілька днів чи місяців, а може навіть років, тому тут так само валявся у маках і кричав щось про свободу або щастя. то приємно. лишати безслівні записки торішнім незнайомцям. а потім серед ночі я сидітиму на роздільній смузі. просто я раніш думала, що о 3-тій за київським часом на великих магістралях не їздять автівки. наївна. але тої ночі, немов за бажанням, вони таки не їздитимуть. шкода тільки, що тобі вина не можна буде пити. ти ж за кермом. але то нічого.. ти всеодно не любиш вино. чи любиш? от бачиш, я навіть нічого про тебе не знаю, а ми вже годину їдемо у невідомому напрямку. дивно. бо мені зовсім не страшно.. свобода.

на дні мого океану забагато річкового мулу.
на дні твого моря.. сіль.

Я же просто человек, слабая, что ты допрашиваешь меня? Я и так сейчас могу заплакать.. Я должна быть выдержанной. Выдержка- это самое главное. (с)

lundi.

не знаю. иногда все можно разделить надвое. только не поровну.

ти так своєрідно дихаєш.. я поливаю квіти. на вечір починає пахнути бузок. тобою.

mardi.

інколи заплющуєш очі всього на кілька секунд і відчуваєш, як температура твого тіла невпинно знижується. ти рахуєш витрати. я рахую прибутки. коли змінювати місця дислокації протягом 3-х діб, то 4-та доба перманентного місцеперебування втрачає смак. часом просто не хочеться спинятись.

mercredi.

ранком я збиратиму полуниці.

завтра буде дощ. я вже відчуваю.

хочу вечірньої кави з корицею.

і не виходити з кімнати.

тягну донизу рукава. за звичкою.

за дурною. моєю. і вашою.

етюди.

на підлозі стигне малиновий чай. ти доїдаєш останню цукерку з заспиртованою вишнею і питально дивишся на мене. я киваю на знак згоди. мовляв *звісно ж. їж. я не хочу*. у тих цукерках зачаївся аромат дитинства. одного разу на новий рік мама сказала *візьми цукерку і запий шампанським*. я й досі відчуваю той змішаний смак вишні і *советского*. пригадую, як у роті все булькало протягом кількох секунд. це було *по дорослому*. і мені зовсім не сподобалось.

по середам я пектиму тобі яблучний пиріг з корицею і апельсиновою цедрою.

сідатиму на підлогу, питиму молоко й дивитимусь, як ти їси. аби я могла зпроектувати свої думки у завтрашню добу, то четвер неодмінно б лишився французьким. я вже звикла. *bonjour, mon chere* зранку і *bonsoir* на вечір. і все зовсім банально- вино, кіно і сніг. ти змінюй, якщо забажаєш. головне, аби поруч, правда?

я вичерпалась і звиклась з думкою *не тут. не сьогодні. не поруч*. і може ще *не з тим*.

я ск’ажу тобі *послухай. у мене якось занадто голосно б’ється серце*. а ти притулиш св’ою долонь, щоб відчувати. бо ти мені не довіряєш.

я к’уплю тобі гіркої-гіркої кави. а ти дістанеш кілька зернят з пакунку і почнеш розжовувати. бо ти мені не довіряєш.

я подзв’оню тобі, бо на вулиці дощ. бо на вулиці справжня злива і мої капці промокли, і моя парасолька також промокла, тому я не приїду. а ти вийдеш на вулицю і ловитимеш краплі в долоні. бо ти мені не довіряєш.

я прокинусь серед ночі і зрозумію *я тобі не довіряю*. а ти встанеш ранком і мовиш *люба, я так довіряю тобі*.

якби твоє тіло пронизало струмом, на долоні лишився б рубець. надто м’який і наскрізний.

зимовий огляд закупореного щастя виявив тріщини у ємкості. воно весь цей час просочувалось у всесвіт. от бачиш.. я ні в чому не винна.

на мене зависокі відсотки.

бірюзово якось воно так на дотик.

і ти засмачно пахнеш ваніллю з ранкової кави. координати розкидані по уявній площині. зосередься. щось щемить всередині. мабуть, це просто збій системи. постав за мною теги спогадів. па-па. і до нових зустрічей.

що я хотіла сказати.. обпікатись неприємно. всі сидять у великій гостьовій кімнаті, чекають на тебе, а ти тим часом обпікаєшся. потім шукаєш обліпихову олійку, щоб змастити поранене місце.. і стоїш вся в тій олійці, бо ти сама одна суцільна рана. пам’ятаєш, як ми вчора бавились в постріли?..

16.04.09

нам с тобой совсем не повезло.

хто б міг подумати.

і паморочиться в голові. бо немає молока й апельсинів. ти не лишай записки під моїми дверима, я їх не відчиняю зовсім. і навіть вікна закупорені щільніше ніж взимку. аби не проникали голоси.

ти можеш бути тихішим? у мене на тебе алергія.

падати. гостро збиваючи коліна в кров. дезинфекція. інтоксикація. параноїдальність.

коротко. всього два слова і я вже ладна зробити висновок. не висмоктуй з мене життя.

чи чекати знову свого першотравневого снігу?

27.04.09

dimanche. 21:32
я люблю 8,5 шрифт.

молоко чайними ложками.

я би сиділа на сходах, та тільки батарей там немає. щоб притулившись спиною, підібгати коліна. щоб так от контрасно- холодна долівка й гаряча спина. мені постійно потрібно підточувати ці прості олівці.

ходити в піжамі. пити женьшенєвий. писати листи. і романи зі спогадів. мовчати навзаєм. ховати очі. і руки холодні до кишень.

і дихати крізь шкіру й капіляри. я зовсім не знаю, як тебе звати. і свого імені не певна, що пам’ятаю. коли крізь небо видно кораблі на морі, значить скоро ранок. і сонце більше не сідатиме. пробач. коли мовчиш і розкладаєш кольорові ґудзики на аркуш А-4, твої вуста ворушаться, згадуючи мелодію з Шербургських парасольок. безмовно і дотиково. то є шершаво.. як зимова шкіра тв’оїх щік. не доїдай, будь-ласка, останню ложку мого малинового варення.

 mardi. 16:39

і поруч було б приємніше хворіти. їсти цукерки привезені з Китаю. і запивати ірландським віскі прямо з пляшки. парити ноги в гарячій воді і обпікати вуста липовим. мені сняться сни. я скоро вся в них лишусь.

в дитинстві я любила писати, ховаючись під стіл.

я вмираю без кави і пігулок. їм морозиво. ти в біса дивний.

в голові щось пульсує, ворушиться, стежить.. допоки пігулка не почне діяти. кава, сидячи на підлозі, смакує вдвічі приємніше.

завтра буде серединка весни. час якийсь шалений.

зовсім скоро ми ходитимем босоніж по піску, закатавши джинси і рукава сороч’ок. тільки по різні сторони океану.

vendredi.

я буду частковою.

коли крізь шкіру пробирається твій запах, а волосся всотує ранкове *доброго..*, я вчусь засинати наодинці. літо буде спекотним. зі смаком чорниць і морозива. ранкова роса на траві лоскотатиме пальці босих ніг. часом здаватиметься, що зимно і бракує рукавичок, але то все просто марення від сп’яніння тобою. дощ змиватиме колишні торкання чужинців із пам’яті вуст. коли я зповна насичусь нічним безсонням, все знову стане як раніше, і вітер ніжно цілуватиме долоні, щоб я відчувала твоє *я поруч*.

samedi.

відчинятимеш на ніч вікна.

навстіж.

старі знімки, що пахнуть шоколадом і теплом. кімнатний дим від його цигарок. ковдра, малиновий чай, гаряче вино з корицевим присмаком, п’ять зламаних годинників на стіні проти ліжка, гербери, яблуневий цвіт в пелені блакитної суконки, холодна підлога й відсутність електрики, шепіт. і пісок лине крізь пальці, тече як гра у *вибач*, припорошена січневою завірюхою. кружальця свідомості і щоб ненароком. карамель до кавових ранків. між світом його неприхованості є кілька сходинок із літер *я*, познач абеткою початок і місяць спекотних ночей. усмішки зігріють долоні і вуха. я є.

mardi.

я знову бачу місяць за вікном. прямо з ліжка. під ковдрою мерзнуть пальці ніг.

задзвони о пів на п’яту ранку, щоб пити каву і мовчати в слухавку, обмінюватись диханнями і серцебиттям. зі знижкою у 5% через брак доторків. я писатиму тобі листи під копірку і чиститиму апельсини у ванні. а тоді кількасот тисяч коротких гудків, що долинають зі слухавки, запроторяться в мою тишу своїм одвічним егом. а тоді ти скажеш *я приїду*. пошепки. крізь дроти. а я крастиму твої сорочки і аромат вишневих сигар. твою самотність пізніми ранками. і думки про мене. ми вже видозмінені. ти температуриш.

mercredi.

коли ми житимем в Парижі, я виходитиму на наш крихітний балкончик босоніж, ловитиму вустами сніг і їстиму гранати. ти наливатимеш в келихи вино. червоне. сухе. все колись змінюється. а там, в Парижі, все зміниться неодмінно. і солодкавість вина. моє взуття, колір твоїх очей, наше мило, сніданки, сусіди поверхом нижче, час ранкових прокидань, лак на моїх нігтях, твій крем для гоління, пропущені виклики, улюблені квіти, підписи на листівках і тремтіння долонь..

не зміниться тільки моя десертна ложка, любов до неба, безсоння о 3:15 за київським часом і ти.. ти ніколи не змінишся попри відстані.

сьогодні по-осінньому прохолодно. а на долівці згубилось багряне листя. і запах щастя з корицевим присмаком, коли терпнуть долоні, а очі так само оманливо снять серед туманного міста. облиш мене. я тамуватиму подих тобою.

ніколи не думала, що чоловічі посмішки бувають такими м’якими..

і визирати з відчиненого вікна мого опіслядощового міста..в самій лиш футболці. грітись думками..і Земфірою. фак. я млію)))